Зміст
Пієлонефрит — інфекційно-запальне захворювання нирок, яке уражає ниркову паренхіму, балієчки і чашечки. Жінки хворіють на нього в п’ять разів частіше за чоловіків через анатомічні особливості уретри. При гострому пієлонефриті рахунок іде буквально на дні: без лікування інфекція здатна за 2–3 дні призвести до тяжких ускладнень і сепсису. Хронічний пієлонефрит небезпечний по-іншому — він роками руйнує ниркову тканину непомітно, поки функція нирок не знижується суттєво.
Основа лікування в обох випадках — антибіотики. Але підходи до вибору препарату, тривалості курсу і допоміжної терапії суттєво різняться.
Симптоми пієлонефриту: гострий і хронічний
Розуміти різницю між формами важливо, бо вона визначає тактику лікування.
Гострий пієлонефрит починається раптово і має чіткі симптоми:
- різке підвищення температури до 39–40°C з ознобом і лихоманкою;
- сильний біль у попереку або боці з одного чи обох боків;
- загальна слабкість, розбитість, головний біль;
- зміни сечі — каламутна, темна, іноді з гнійним осадом;
- порушення сечовипускання — різі, печіння, часті позиви.
Хронічний пієлонефрит у стадії ремісії може взагалі не давати симптомів. Часто єдиною знахідкою є бактерії в аналізі сечі за відсутності будь-яких скарг. Під час загострення з’являються ті самі ознаки, що й при гострому — але нерідко менш виражені.
“Хронічний пієлонефрит — тиха хвороба, яка роками нічим себе не проявляє. Але її результат без лікування — вторинне зморщування нирки і хронічна ниркова недостатність.”
Збудники пієлонефриту і чому це важливо для вибору антибіотика
Найчастіший збудник пієлонефриту — кишкова паличка E. coli, яка відповідає за переважну більшість випадків. Рідше виявляють протей, стафілокок, ентерокок, клебсієлу і синьогнійну паличку.
Вибір антибіотика при пієлонефриті не є довільним. В ідеалі його підбирають після посіву сечі з визначенням чутливості збудника до конкретних препаратів. Це називається антибіотикограма, і вона визначає, який антибіотик знищить саме цей штам бактерії, а не просто підійде теоретично.
Якщо чекати результатів посіву немає часу — наприклад, при гострому пієлонефриті з тяжким станом — призначають емпіричну терапію. Це означає, що антибіотик обирають за принципом “найімовірніший збудник плюс локальна статистика резистентності”, а після отримання посіву за потреби коригують.
Антибіотики при пієлонефриті: основні групи та препарати
| Група | Препарати | Форма | Коли застосовують |
|---|---|---|---|
| Фторхінолони | Ципрофлоксацин, левофлоксацин | Таблетки, уколи | Гострий і хронічний, якщо резистентність E. coli <10% |
| Цефалоспорини III покоління | Цефтриаксон, цефотаксим | Уколи | Гострий пієлонефрит, парентеральне лікування |
| Амінопеніциліни + інгібітори | Амоксицилін/клавуланат | Таблетки, уколи | Неускладнений пієлонефрит |
| Аміноглікозиди | Гентаміцин, амікацин | Уколи | У комбінації при тяжкому перебігу |
| Триметоприм/сульфаметоксазол | Ко-тримоксазол | Таблетки | Тільки при підтвердженій чутливості |
Фторхінолони: основна група при пієлонефриті
Ципрофлоксацин і левофлоксацин — найчастіше призначувані антибіотики при неускладненому пієлонефриті. Вони добре проникають у тканину нирки, мають широкий спектр дії і доступні як у таблетках, так і у формі для внутрішньовенного введення.
Ципрофлоксацин при гострому неускладненому пієлонефриті призначають у дозі 500–750 мг двічі на добу перорально або 400 мг двічі на добу внутрішньовенно. Тривалість курсу — 7–10 днів.
Однак рекомендації Європейської асоціації урологів 2025 року уточнюють: фторхінолони не є першим вибором для емпіричного лікування, якщо пацієнт приймав їх протягом останніх 6 місяців або якщо локальна резистентність E. coli до цієї групи перевищує 10%. У таких випадках перевагу віддають цефалоспоринам III покоління.
Цефалоспорини: парентеральне лікування тяжких форм
При тяжкому перебігу гострого пієлонефриту, коли пацієнт не може приймати ліки перорально або є ознаки системної інфекції, призначають парентеральні антибіотики. Цефтриаксон і цефотаксим — цефалоспорини III покоління — є препаратами першого вибору в таких ситуаціях.
Доведено, що пероральні антибіотики при пієлонефриті так само ефективні, як і внутрішньовенні — але тільки за умови, що пацієнт може нормально ковтати і засвоювати ліки. Якщо є блювота, виражена інтоксикація або підозра на ускладнення — потрібне парентеральне введення і госпіталізація.
Амоксицилін/клавуланат і ко-тримоксазол
Амоксицилін у поєднанні з клавулановою кислотою захищений від дії бета-лактамаз, які виробляють багато штамів E. coli. Це робить його активнішим, ніж чистий амоксицилін.
Ко-тримоксазол раніше широко застосовувався при інфекціях сечовивідних шляхів, але зараз рекомендується лише при підтвердженій чутливості збудника — через зростання резистентності E. coli до цього препарату в Україні та Європі.
Тривалість курсу антибіотиків при пієлонефриті
Це один із найважливіших аспектів лікування, який часто ігнорують. При пієлонефриті не можна переривати курс після зникнення симптомів.
- Гострий неускладнений пієлонефрит — курс антибіотиків 7–14 днів залежно від препарату і тяжкості.
- Ускладнений пієлонефрит або рецидив — 14–21 день, іноді довше.
- Хронічний пієлонефрит у фазі загострення — курс визначає уролог індивідуально, нерідко 14–21 день.
- Профілактичний курс при рецидивуючих інфекціях — тривала низькодозова терапія під контролем лікаря.
“Перервати антибіотик при пієлонефриті після першого поліпшення — найпоширеніша помилка. Бактерія виживає у нирковій тканині, і через кілька тижнів хвороба повертається, але вже стійкіший збудник.”
Підтримуюча терапія при пієлонефриті
Уросептики і рослинні препарати
Паралельно з антибіотиками або після основного курсу призначають уросептики — препарати, що пригнічують розмноження бактерій у сечовивідних шляхах і чинять протизапальний ефект.
До рослинних уросептиків з доведеною або клінічно підтвердженою ефективністю відносяться:
- препарати журавлини — проантоціанідини журавлини перешкоджають прилипанню E. coli до стінок сечових шляхів;
- канефрон — комбінований рослинний препарат з любистком, розмарином і шипшиною, що має діуретичний і протизапальний ефект;
- фітолізин — паста з екстрактом кількох рослин, яка застосовується при хронічному пієлонефриті та циститі.
Рослинні препарати не замінюють антибіотики при активній інфекції. Вони виконують допоміжну роль: покращують відтік сечі, знімають запалення слизової і підтримують ремісію при хронічному пієлонефриті.
Протизапальні препарати і дезінтоксикація
При гострому пієлонефриті з високою температурою і вираженою інтоксикацією додатково застосовують:
- Жарознижувальні — ібупрофен або парацетамол при температурі вище 38,5°C.
- Спазмолітики — дротаверин або папаверин при болях, пов’язаних із спазмом.
- Рясне пиття — 2–2,5 літри рідини на добу для посиленого виведення бактерій із сечею. При цьому уникають газованих напоїв і кави.
- Дезінтоксикаційні розчини — при госпіталізації вводять внутрішньовенно для виведення токсинів і відновлення водного балансу.
Режим і харчування
При гострому пієлонефриті показаний постільний або напівпостільний режим. Харчування має бути легким і без продуктів, що дратують нирки: виключають гостре, солоне, мариноване, алкоголь і газовані напої.
Помірне обмеження солі знижує навантаження на нирки і зменшує набряки. При хронічному пієлонефриті дотримання цих принципів харчування допомагає подовжити ремісію.
Коли потрібна госпіталізація
Більшість випадків неускладненого гострого пієлонефриту можна лікувати амбулаторно. Але є стани, при яких необхідна госпіталізація:
- температура вище 39°C, яка не знижується після жарознижувальних;
- виражена нудота і блювота, через які пацієнт не може пити і приймати ліки перорально;
- ознаки сепсису — різке падіння тиску, сплутаність свідомості, частий пульс;
- підозра на абсцес нирки або гнійну форму пієлонефриту;
- пієлонефрит у вагітної жінки — завжди потребує стаціонарного нагляду;
- відсутність поліпшення після 48–72 годин амбулаторного лікування.
Особливості лікування у різних груп пацієнтів
Пієлонефрит у жінок
Жінки хворіють значно частіше через коротку і широку уретру, яка полегшує висхідне проникнення бактерій. При рецидивуючих інфекціях — більше двох епізодів на рік — уролог може призначити тривалу профілактичну терапію низькими дозами антибіотиків або постійний прийом рослинних уросептиків.
У жінок після менопаузи ризик пієлонефриту зростає через зміни в слизовій сечовивідних шляхів. У таких випадках лікування нерідко включає і місцеву гормональну терапію — але це окреме рішення гінеколога або уролога.
Пієлонефрит у вагітних
Пієлонефрит під час вагітності — серйозний стан, що потребує негайного і обережного лікування. Більшість антибіотиків протипоказані при вагітності. Відносно безпечними вважаються цефалоспорини та амоксицилін/клавуланат. Фторхінолони при вагітності не застосовують.
Лікування пієлонефриту у вагітних завжди проводиться в стаціонарі під контролем лікаря.
Пієлонефрит у дітей
На амбулаторному рівні лікування пієлонефриту у дітей від 6 місяців можливе пероральними цефалоспоринами III покоління за відсутності ознак зневоднення та тяжкої інтоксикації. При тяжчому перебігу — госпіталізація і парентеральні антибіотики.
Тривалість курсу у дітей — як правило, 10–14 днів. Після завершення лікування обов’язковий контрольний аналіз сечі і посів для підтвердження ерадикації інфекції.
