РИФАМПІЦИН/ІЗОНІАЗИД

Склад:

діючі речовини: рифампіцин, ізоніазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить рифампіцину 150 мг, ізоніазиду 75 мг;

допоміжні речовини: повідон, шелак, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурилсульфат, кросповідон, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гіпромелоза, пропіленгліколь, діетилфталат, титану діоксид (Е 171), тальк, лак Понсо 4R  (E 124).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

двоопуклі, круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою від коричневого до червонувато-коричневого кольору, гладкі з обох боків.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані протитуберкульозні засоби.

Код АТХ J04A M02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії  рифампіцину

In vitro рифампіцин чинить бактерицидну дію проти широкого кола мікроорганізмів, включаючи мікобактерію туберкульозу. Дія рифампіцину полягає в гальмуванні ДНК-залежної РНК-полімерази, що пригнічує транскрипцію. При туберкульозі рифампіцин діє бактерицидно як на внутрішньоклітинні, так і на позаклітинні мікроорганізми. Можливе виникнення бактеріальної резистентності, що є результатом змін у ключовому ферменті (РНК-полімераза).

Механізм дії  ізоніазиду

Ізоніазид має високу активність щодо мікобактерій туберкульозу. Чинить бактерицидну дію in vitro та in vivo проти мікобактерій. Механізм його дії пов’язаний з пригніченням синтезу міколієвих кислот із довгим ланцюгом, які є компонентами клітинної оболонки мікобактерій. Стійкість до ізоніазиду виникає швидко, якщо його застосовують як монопрепарат для лікування клінічних захворювань, спричинених мікобактеріями.

Фармакокінетика.

Рифампіцин

Всмоктування

Рифампіцин швидко всмоктується з травного тракту. Його біодоступність становить 90-95 % у дорослих, але може бути нижчою у дітей. Одночасне вживання їжі затримує всмоктування та зменшує пікову концентрацію, але не зменшує біодоступність рифампіцину.

Відомо, що після одноразового прийому 2 таблеток рифампіцину/ізоніазиду 150 мг/75 мг середнє (±SD) значення рифампіцину Cmax становило 5,59 мкг/мл (±0,86), а відповідне значення AUC становило 31,20 мкг*год/мл (±5,68). Середнє (±SD) значення рифампіцину tmax становило 1,48 (±0,62) години.

Розподіл

Рифампіцин зв’язується з білками плазми крові на 60-90 %, його розподіл становить приблизно 0,9 л/кг. Концентрації рифампіцину у цереброспінальній рідині мають такі самі показники, як і незв’язаного рифампіцину в плазмі крові. Рифампіцин легко проникає через плацентарний бар’єр.

Метаболізм

Рифампіцин метаболізується шляхом гідролізу та дезацетилювання до кількох метаболітів, включаючи активний метаболіт дезацетилрифампіцин. Рифампіцин індукує свій власний метаболізм,  після  застосування  повторних доз біодоступність зменшується приблизно до 70 %, а наявний кліренс збільшується.

Виведення

Період напіввиведення рифампіцину після застосування однієї дози становить приблизно 3 години. Після повторних доз цей показник зменшується приблизно до 1-2 годин. Рифампіцин та його метаболіти виводяться переважно з жовчю,  рифампіцин також проходить ентерогепатичну циркуляцію. Приблизно 25 % дози виводиться із сечею.

Окремі групи пацієнтів

Повідомлялося, що період напіввиведення рифампіцину подовжується у пацієнтів з порушеннями функцій печінки або біліарною обструкцією.

Ізоніазид

Всмоктування

Після  перорального  застосування  ізоніазид  швидко всмоктується, біодоступність становить ≥ 80 %, а пікова концентрація в сироватці крові досягається через 1-2 години. Швидкість і ступінь всмоктування знижуються, коли ізоніазид застосовують з їжею. Ізоніазид зазнає помітного пресистемного (першого пасового) обміну в стінці тонкого кишечнику та печінки.

Було проведено дослідження: після застосування одноразово 2 таблеток рифампіцину/ізоніазиду  150 мг/75 мг  середнє  (±SD) значення ізоніазиду Cmax становило 3,68 мкг/мл (±0,99), а відповідне значення для AUC становило 14,8 мкг*год/мл (±6,7). Середнє значення (±SD) ізоніазиду tmax становило 0,75±0,44 години.

Розподіл

Ізоніазид розподіляється в організмі з явним обсягом розподілу від 0,57 до 0,76 л/кг. Рівень зв’язування з білками плазми крові дуже низький (0-10 %).

Метаболізм

Ізоніазид зазнає інтенсивного метаболізму, що відбувається в клітинах слизової оболонки тонкого кишечнику та печінки. Ізоніазид інактивується насамперед шляхом ацетилювання. Згодом ацетил-ізоніазид додатково гідролізується. Ацетилювання ізоніазиду залежить від генетично визначеного метаболізму окремих пацієнтів, які називаються швидкими або повільними ацетиляторами (це пов’язано з генетичним поліморфізмом у метаболічному ферменті N-ацетилтрансферазі). Різні етнічні групи містять різні пропорції ацетиляторних фенотипів. Статус ацетилятора є визначальним у ефективності ізоніазиду в певній дозі.

Ефективність у швидких ацетиляторів становить приблизно половину від такої у повільних ацетиляторів при застосуванні ізоніазиду в однаковій дозі.

Виведення

До 95 % ізоніазиду виділяється із сечею протягом 24 годин, переважно у вигляді неактивних метаболітів. Менше 10% дози виводиться з калом. Основними продуктами виведення із сечею є N-ацетилізоніазид та ізонікотинова кислота.

Фармакокінетика при порушеннях функції нирок

Інформація щодо фармакокінетики ізоніазиду та її метаболітів у хворих з порушеннями функції нирок є неповною. У повільних ацетиляторів період напіввиведення ізоніазиду продовжується, а експозиція збільшується. Експозиція (неактивних) метаболітів ізоніазиду, імовірно, збільшується як у швидких, так і у повільних ацеталізаторів.

Показання.

Препарат Рифампіцин/Ізоніазид призначається для лікування туберкульозу, спричиненого Mycobacterium tuberculosis відповідно до рекомендацій ВООЗ.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючих або до допоміжних речовин препарату.

Гостра печінкова недостатність, жовтяниця або тяжкі порушення функції печінки.

Одночасне застосування з вориконазолом або з будь-яким інгібітором ВІЛ-протеази.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Рифампіцин є дуже сильним індуктором печінкової та кишкової ферментної системи цитохрому Р450, а також системи глюкуронізації та транспортної системи Р-глікопротеїнів. Застосування рифампіцину з препаратами, які проходять біотрансформацію за допомогою цих метаболічних шляхів, швидше за все прискорить виведення деяких препаратів. Такий ефект максимально зростає приблизно через 10 днів лікування і поступово повертається до норми протягом 2 або більше тижнів після припинення застосування препарату. Це слід враховувати при застосуванні його з іншими лікарськими засобами. Для підтримання оптимальної терапевтичної концентрації в крові дози лікарських засобів, що метаболізуються цими ферментами, можуть вимагати корекції на початку, або після припинення одночасного застосування з таблетками  рифампіцину/ізоніазиду.

У дослідженнях іn vitro ізоніазид діє як інгібітор ферментів CYP2C19 і CYP3A4. Таким чином, це може збільшити рівні лікарських засобів, які переважно виводяться  за допомогою цих ферментів. Однак при одночасному застосуванні з рифампіцином або з комбінацією рифампіцину/ізоніазиду 150 мг/75 мг такі ефекти, ймовірно, перевищуватимуть індукцію печінкових ферментів за рахунок дії рифампіцину. За даними доступних досліджень, кліренс лікарських засобів буде скоріше зростати за рахунок дії рифампіцину, а не зменшуватись за рахунок дії ізоніазиду.

Слід уникати одночасного застосування ізоніазиду з іншими гепатотоксичними або нейротоксичними препаратами через можливе збільшення його гепатотоксичної і нейротоксичної дії.

Головним чином за рахунок наявності в його складі рифампіцину, препарат може взаємодіяти з дуже великою кількістю інших лікарських засобів  зменшуючи насамперед дію препаратів, знижувати їх ефективність та збільшення ризику терапевтичної недостатності. Дані щодо взаємодії  рифампіцину з багатьма важливими лікарськими засобами відсутні. Проте при одночасному прийомі з рифампіцином можливе клінічно значуще зменшення ефективності лікарських засобів. Кожного разу при  призначенні лікарських засобів одночасно з препаратом Рифампіцин/Ізоніазид слід враховувати можливість їх взаємодії. Нижче наведений перелік лікарських взаємодій із препаратом Рифампіцин/Ізоніазид не є повним та відображає тільки передбачувані види взаємодій. Інформація, наведена в таблиці, значною мірою базується на  переліку основних лікарських засобів ВООЗ.

Особливості застосування.

Печінкова токсичність

Рифампіцин та ізоніазид можуть викликати гепатотоксичність. Якщо це можливо, слід уникати застосування препарату у пацієнтів з печінковою недостатністю (коли рівень АЛТ більш ніж у 3 рази перевищує верхню межу норми) через ризик розвитку печінкової токсичності. Пацієнтам слід наполегливо рекомендувати обмежувати вживання алкогольних напоїв у період лікування препаратом.

Групи пацієнтів, що особливо піддаються ризику виникнення гепатиту:

– вік > 35 років;

– щоденне вживання алкоголю;

– пацієнти з активною хронічною хворобою печінки;

– пацієнти, що приймають наркотики внутрішньовенно.

Крім того, слід уважно контролювати стан наступних груп пацієнтів:

– пацієнти, що одночасно застосовують протягом тривалого часу будь-які інші лікарські засоби;

– наявність периферичної нейропатії або станів, що призводять до нейропатії;

– вагітні жінки;

– ВІЛ-інфіковані пацієнти.

Пацієнтам слід негайно повідомляти про ознаки або симптоми ураження печінки або про інші несприятливі наслідки у разі їх появи. До таких належать будь-які з перелічених нижче: анорексія невизначеного походження, нудота, блювання, темна сеча, жовтяниця, висипання, стійка парестезія рук і ніг, постійна втомлюваність і/або слабкість тривалістю понад 3 доби і/або біль у животі, особливо у правому підребер’ї. Якщо з’являються такі симптоми або ознаки, що свідчать про ураження печінки, застосування препарату слід негайно припинити, оскільки тривале застосування в цих випадках може спричинити більш тяжке ураження печінки.

Окрім щомісячного аналізу симптомів, слід контролювати рівні печінкових ферментів (особливо АСТ і АЛТ) перед початком та  періодично протягом лікування препаратом.

Збільшення рівнів фукціональних печінкових проб є поширеним явищем під час лікування препаратом Рифампіцин/Ізоніазид 150 мг/75 мг. Холестатичний стан зазвичай виникає за рахунок дії рифампіцину, в той час як підвищення рівнів трансаміназ може бути спричинено рифампіцином або ізоніазидом. Такий вплив на функціональні печінкові проби, як правило, є легким або середнім, і вони найчастіше нормалізуються спонтанно протягом трьох місяців, навіть при тривалій терапії.

Якщо рівні печінкових проб крові зросли більш ніж у 3 рази, прийом препарату необхідно припинити.

Після виникнення гепатотоксичності в процесі лікування, якщо це є доцільним, можливе призначення повторного лікування, але тільки після зникнення симптомів та відновлення лабораторних показників. У разі призначення повторного лікування не рекомендується застосовувати Рифампіцин/Ізоніазид 150 мг/75 мг, таблетки, вкриті плівковою оболонкою. У такому випадку препарати рифампіцину та ізоніазиду призначаються окремо, у складі окремих лікарських засобів та при поступовому збільшенні доз, або застосовуються альтернативні препарати.

Гіперчутливість

Рифампіцин може спричинити синдром гіперчутливості, включаючи грипоподібний синдром та/або прояви з боку внутрішніх органів.

При інтермітуючій схемі терапії або при відновленні лікування після його переривання зростає ризик розвитку реакцій гіперчутливості та інших побічних реакцій.

У разі виникнення тяжких, гострих ознак гіперчутливості рифампіцину (наприклад, тромбоцитопенія, пурпура, гемолітична анемія, задишка, шок або гостра ниркова недостатність) застосування препарату слід негайно припинити. Таким пацієнтам не слід повторно призначати рифампіцин. Якщо застосування рифампіцину тимчасово припиняється, відновлення лікування слід проводити під ретельним контролем, починаючи зі зменшеної дози. У такому випадку не рекомендується застосовувати Рифампіцин/Ізоніазид 150 мг/75 мг, таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Перехресна чутливість. Пацієнти з підвищеною чутливістю до етіонаміду, піразинаміду, ніацину (нікотинова кислота) або до інших хімічно подібних лікарських засобів можуть мати підвищену чутливість і до ізоніазиду.

Периферична нейропатія. Є найбільш поширеним токсичним ефектом ізоніазиду.

Частота залежить від дози та від таких умов як недоїдання, алкоголізм або діабет. Одночасне застосування піридоксину значно знижує ризик розвитку нейропатії, тому разом із препаратом слід регулярно застосовувати піридоксин у дозі 10 мг на добу.

Епілепсія та психотичні розлади

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із наявними судомними захворюваннями або із психозом.

Гематологічна токсичність

Оскільки застосування рифампіцину пов’язане з виникненням гемолітичної анемії, лейкопенією та тромбоцитопенією, під час лікування препаратом слід регулярно проводити повний аналіз крові. У разі виникнення тяжких гематологічних порушень застосування препарату слід припинити.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з порушеннями функції нирок, особливо повільних ацетиляторів, після застосування ізоніазиду може зростати ризик виникнення побічних реакцій (наприклад, периферична нейропатія). Слід ретельно контролювати стан таких пацієнтів. Як і іншим пацієнтам, слід застосовувати піридоксин у відповідному дозуванні (див. вище) для зниження ризику нефротоксичності.

Нефротоксичність

При появі клінічних проявів нефротоксичності застосування препарату слід відмінити.

Цукровий діабет

У зв’язку з  можливим впливом ізоніазиду на рівень глюкози в крові слід ретельно контролювати стан хворих на цукровий діабет.

Лікарські взаємодії

Рифампіцин – сильний індуктор печінкового метаболізму. Таким чином, препарат може зменшити дію і ефективність багатьох лікарських засобів, включаючи антиретровірусні препарати, протиепілептичні препарати, імунодепресанти та похідні кумарину.

Контрацепція

Пероральні контрацептиви не забезпечують належного захисту від зачаття при одночасному застосуванні з препаратом. Це, ймовірно, також стосується інших форм гормональних контрацептивів (наприклад, патчі, трансдермальні імплантати).

Слід використовувати бар’єрний метод контрацепції та інші негормональні методи контрацепції.

Лікування кортикостероїдами

Препарат може зменшувати ефективність кортикостероїдів при хворобі Аддісона та спричинити Аддісоновий криз.

Порфірія

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порфірією, оскільки індукція ферменту рифампіцином може викликати загострення даного захворювання.

Зміна забаравлення рідин організму

Застосування препарату може спричинити забарвлення рідин організму, таких як сеча, мокротиння і сльози, у червонувато-оранжевий колір. Це викликано дією рифампіцину і не потребує лікування.

Лабораторний контроль: розгорнутий аналіз крові та функції печінки слід проводити регулярно до початку і регулярно під час лікування препаратом.

Допоміжні речовини: даний лікарський засіб містить барвник (лак Понсо 4R), який може викликати алергічні реакції.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Не повідомлялося про побічні ефекти ізоніазиду на плід. При дуже високих дозах рифампіцин виявляв тератогенний ефект у тварин. Незважаючи на те, що рифампіцин проникає через плацентарний бар’єр і виявляється в пуповинній крові, ефект рифампіцину, окремо або в комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами, на плід невідомий. Застосування рифампіцину під час третього триместру було пов’язане з постнатальними крововиливами у матері та дитини.

Препарат слід застосовувати під час вагітності лише в тому випадку, якщо користь від застосування перевищує ризик. На останніх тижнях вагітності препарат слід замінити вітаміном К.

Період годування груддю

Рифампіцин та ізоніазид виділяються у грудне молоко. Однак концентрація в грудному молоці є настільки низькою, що грудне вигодовування не може замінити належну профілактику туберкульозу або лікування новонароджених. Про жодні несприятливі ефекти у дітей не повідомлялося.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Дослідження впливу на здатність керувати транспортними засобами і механізмами не проводилися. Проте слід враховувати клінічний стан пацієнта і несприятливі реакції, можливі при застосуванні рифампіцину та ізоніазиду, особливо потенційну нейротоксичність ізоніазиду, а також слід враховувати здатність пацієнта керувати транспортними засобами.

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування.

Лікування туберкульозу у дітей (тільки у дітей, які можуть проковтнути тверді таблетки)

Пацієнти з масою тіла:

 – пацієнтам з масою тіла 30-39 кг – по 2 таблетки 1 раз на добу;

– пацієнтам з масою тіла 40-54 кг – по 3 таблетки 1 раз на добу;

– пацієнтам з масою тіла 55-70 кг – по 4 таблетки 1 раз на добу;

– пацієнтам з масою тіла більше 70 кг – по 5 таблеток 1 раз на добу.

Рифампіцин/Ізоніазид 150 мг/75 мг, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, не слід застосовувати з перервами.

Рифампіцин/Ізоніазид 150 мг/75 мг таблетки вкриті плівковою оболонкою слід приймати натщесерце (принаймні за 1 годину до або через 2 години після їди). Для покращення шлунково-кишкової переносимості препарату можливе застосування його разом з їжею, проте біодоступність може бути порушена.

У випадках, коли необхідне зменшення дози або відміна однієї з діючих речовин препарату, слід застосовувати окремі лікарські засоби, що містять рифампіцин та/або ізоніазид.

Порушення фукції нирок.

У більшості випадків корекція дози у пацієнтів з порушеннями функції нирок не потрібна. Проте слід ретельно контролювати стан пацієнтів за ознаками токсичності ізоніазиду, особливо ознаки периферичної нейропатії. У пацієнтів з ознаками ізоніазидної токсичності, що належать до групи повільних ацетиляторів та мають тяжку форму ниркової недостатності (КК < 25 мл/хв), може бути необхідним зниження дози до 2/3 від нормальної добової дози. У такому випадку слід призначати окремі препарати рифампіцину та ізоніазиду.

Порушення функції печінки.

Обмежені дані вказують на те, що фармакокінетика рифампіцину та ізоніазиду змінюється у пацієнтів з печінковою недостатністю. Тому пацієнтам з порушеннями функції печінки слід уважно стежити за ознаками токсичності. Препарат не слід застосовувати пацієнтам з тяжким захворюванням печінки.

Діти.                                                                                  

Препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з масою тіла менше 30 кг у зв’язку з тим, що корекція дози препарату неможлива. Таким пацієнтам слід призначати лікарські засоби з меншими дозами рифампіцину та ізоніазиду.

Передозування.

Симптоми.

Анорексія, нудота, блювання, порушення з боку травного тракту, підвищення температури тіла, головний біль, запаморочення, розлади мовлення, галюцинації та/або порушення зору, що виникають протягом 30 хвилин до та протягом 3 годин після прийому ізоніазиду. При виявленні передозування ізоніазидом (≥ 80 мг/кг маси тіла) може виникнути зупинка дихання і пригнічення ЦНС, яка швидко прогресує від ступору до глибокої коми, разом з тяжкими судомними нападами. Типовими лабораторними проявами є тяжкий метаболічний ацидоз, ацетонурія та гіперглікемія.

Передозування рифампіцином може викликати червонувато-оранжеве забарвлення шкіри («синдром червоної людини»). Додаткові симптоми включають набряк обличчя, свербіж, нудоту, блювання та біль у животі. У дорослих загальна доза 14 г викликала серцево-легеневий напад.

Лікування.

Викликання блювання, промивання шлунка та застосування активованого вугілля можуть бути ефективними при застосуванні протягом кількох годин після прийому препарату. Через деякий час вводять піридоксин (внутрішньовенне введення грам на грам основи, що дорівнює дозі ізоніазиду), якщо остання доза невідома, слід враховувати початкову дозу 5 г у дорослих або 80 мг/кг у дітей), внутрішньовенне введення діазепаму (у випадку виникнення судом, що не лікуються піридоксином) і гемодіаліз можуть бути ефективними. Специфічного антидоту не існує. Лікування є симптоматичним та підтримуючим, з ретельним контролем вентиляції легень та корекції метаболічного ацидозу.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними реакціями при застосуванні рифампіцину є гепатотоксичність, особливо холестатичні та шкірні реакції. Рифампіцин може спричинити субклінічну некон’юговану гіпербілірубінемію або жовтяницю без гепатоцелюлярних пошкоджень, але іноді може спричиняти пошкодження печінки. Препарат також може посилити гепатотоксичність інших протитуберкульозних препаратів.

Найчастішими побічними реакціями при застосуванні ізоніазиду є периферичні та центральні нейротоксичні ефекти та гепатотоксичність. Зафіксовано тяжкі, інколи – летальні гепатити, спричинені застосуванням ізоніазиду. У більшості випадків такі явища виникали у перші 3 місяці лікування, проте гепатотоксичність може виникати протягом тривалого періоду лікування.

Небажані реакції, наведені нижче за частотою, не ґрунтуються на рандомізованих дослідженнях, а наведені згідно літературних даних, опублікованих у післяреєстраційний період. Тому в багатьох випадках частота виникнення побічних реакцій не зазначена. Частота  визначаються  як  дуже  часто  (≥ 1/10),  часто  (≥1/100,  < 1/10),  нечасто  (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко (≤ 1/10 000), невідомо.

З боку нервової системи: дуже часто – периферична нейропатія (як правило, передує парестезії ніг і рук). Частота залежить від дози та від таких умов, як недоїдання, алкоголізм або діабет. Про це повідомлялось у 3,5-17 % пацієнтів, які застосовували ізоніазид. Одночасне застосування піридоксину значною мірою знижує ризик виникнення риферичної нейропатії; нечасто – головний біль, летаргія, атаксія, порушення концентрації, запаморочення, судоми, токсична енцефалопатія; не відомо – тремор, запаморочення, безсоння, гіперрефлексія.

З боку психіки: нечасто – порушення пам’яті, токсичний психоз; невідомо – сплутаність свідомості, дезорієнтація, галюцинація.

З боку травного тракту: часто – пронос, біль у животі, нудота, анорексія, блювання; рідко – ерозивний гастрит, псевдомембранозний коліт; невідомо – сухість у роті, метеоризм, запор.

З боку гепатобіліарної системи: дуже часто – тривале підвищення серологічних трансаміназ; нечасто – підвищення рівня білірубіну в сироватці крові та лужних фосфатаз, гепатитів.

З боку нирок та сечовидільної системи: рідко – гостра ниркова недостатність,  інтерстиціальний нефрит; невідомо – затримка сечі.

З боку метаболізму: дуже рідко – посилена порфірія; невідомо – гіперглікемія, метаболічний ацидоз, пелагра.

Загальні розлади: дуже часто – припливи; часто – червоне забарвлення рідин і секретів організму: сеча, мокротиння, сльози, слина і піт; невідомо – алергічні реакції з проявами на шкірі, свербіж, гарячка, лейкопенія, анафілаксія, алергічний пневмоніт, нейтропенія, еозинофілія, васкуліт, лімфаденопатія, ревматичний синдром, вовчакоподібний синдром, артеріальна гіпотензія, шок.

З боку системи крові: невідомо – анемія (гемолітична, сидеробластична або апластична), тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія з еозинофілією, агранулоцитоз.

З боку кістково-м’язової системи: невідомо – артралгія, міалгія.

З боку шкіри та підшкірної тканини: часто – еритема, екзантема, свербіж з висипаннями або без них, кропив’янка; рідко – реакція фоточутливості, ексфоліативний дерматит, пемфігоїдні реакції, пурпура; невідомо – синдром Лайєлла, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку органів зору: часто – почервоніння очей, постійне забарвлення м’яких контактних лінз; рідко – ексудативний кон’юнктивіт; невідомо – атрофія зорового нерва, або неврит.

З боку репродуктивної системи: часто – порушення менструального циклу.

Термін придатності.

Для ламінованого пакету: 3 роки.

Для блістерів: 2 роки.

Умови зберігання.

Для ламінованого пакету:

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Для блістерів:

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці. 

Упаковка.

По 500 або 1000 таблеток у ламінованому пакеті. По 1 пакету у пластиковому контейнері з кришкою.

По 10 таблеток у блістері. По 10 блістерів у картонній упаковці.

По 28 таблеток у блістері. По 3 або 24 блістери у картонній упаковці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Плот № 25-27, Сюрвей №366, Прем’єр Індастріал Істейт, Качигам Даман 396210, (Фаза II), Індія.