РИФАМПІЦИН 75 МГ ТА ІЗОНІАЗИД 50 МГ

Склад:

діючі речовини: рифампіцин, ізоніазид;

1 таблетка диспергована містить рифампіцину 75 мг, ізоніазиду 50 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, повідон, шелак, натрію кроскармелоза, аспартам (Е 951), смакова добавка малина, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки дисперговані.

Основні фізико-хімічні властивості:

круглі, двоопуклі таблетки без оболонки червонувато-коричневого кольору з вкрапленнями, з глибокою рискою з одного боку і гладкі з іншого боку.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані протитуберкульозні засоби.

Код АТХ J04A M02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії 

Рифампіцин

In vitro рифампіцин чинить бактерицидну дію проти широкого спектра мікроорганізмів, включаючи мікобактерію туберкульозу. Дія рифампіцину полягає в гальмуванні ДНК-залежної РНК-полімерази, що пригнічує транскрипцію. При туберкульозі рифампіцин діє бактерицидно як на внутрішньоклітинні, так і на позаклітинні мікроорганізми. Можливе виникнення бактеріальної резистентності, що є результатом змін у ключовому ферменті (РНК-полімераза).

Ізоніазид

Ізоніазид має високу активність щодо мікобактерій туберкульозу. Чинить бактерицидну дію in vitro та in vivo проти мікобактерій. Механізм його дії пов’язаний з пригніченням синтезу міколієвих кислот із довгим ланцюгом, які є компонентами клітинної оболонки мікобактерій. Стійкість до ізоніазиду виникає швидко, якщо його застосовують як монопрепарат для лікування клінічних захворювань, спричинених мікобактеріями.

Фармакокінетика.

Рифампіцин

Всмоктування

Рифампіцин швидко всмоктується з травного тракту. Його біодоступність становить 90–95 % у дорослих, але може бути нижчою у дітей. Одночасне вживання їжі затримує всмоктування та зменшує пікову концентрацію, але не зменшує біодоступність рифампіцину.

Відомо, що після одноразового прийому 2 таблеток рифампіцину/ізоніазиду 75 мг/50 мг середнє (±SD) значення Cmax рифампіцину становило 2160 нг/мл (±516), а відповідне значення AUC – 10495 нг*год/мл (±2153). Середнє (±SD) значення tmax рифампіцину становило 1,20 (±0,50) години.

Розподіл

Рифампіцин зв’язується з білками плазми крові на 60–90 %, його розподіл становить приблизно 0,9 л/кг. Концентрація рифампіцину у цереброспінальній рідині має такі самі показники, як і незв’язаного рифампіцину в плазмі крові. Рифампіцин легко проникає через плацентарний бар’єр.

Метаболізм

Рифампіцин метаболізується шляхом гідролізу та дезацетилювання до кількох метаболітів, включаючи активний метаболіт дезацетилрифампіцин. Рифампіцин індукує свій власний метаболізм, після  застосування  повторних доз біодоступність зменшується приблизно до 70 %, а наявний кліренс збільшується.

Виведення

Період  напіввиведення  рифампіцину  після  застосування  однієї дози становить приблизно 3 години. Після повторних доз цей показник зменшується приблизно до 1–2 годин. Рифампіцин та його метаболіти виводяться переважно з жовчю, рифампіцин також проходить ентерогепатичну циркуляцію. Приблизно 25 % дози виводиться із сечею.

Окремі групи пацієнтів

Повідомлялося, що період напіввиведення рифампіцину подовжується у пацієнтів з порушеннями функцій печінки або біліарною обструкцією.

Ізоніазид

Всмоктування

Після  перорального  застосування ізоніазид  швидко всмоктується, біодоступність становить ≥ 80 %, а пікова концентрація в сироватці крові досягається через 1–2 години. Швидкість і ступінь всмоктування знижуються, коли ізоніазид застосовують з їжею. Ізоніазид зазнає помітного пресистемного (ефект першого проходження) метаболізму в стінці тонкого кишечнику та в печінці.

Після застосування одноразово 2 таблеток рифампіцину/ізоніазиду 75 мг/50 мг середнє (±SD) значення Cmax ізоніазиду становило 2043 нг/мл (±739), а відповідне значення AUC – становило 7348 нг*год/мл (±3733). Середнє значення (±SD) tmax ізоніазиду становило 0,57±0,34 години.

Розподіл

Ізоніазид розподіляється в організмі з явним об’ємом розподілу від 0,57 до 0,76 л/кг. Рівень зв’язування з білками плазми крові дуже низький (0–10 %).

Метаболізм

Ізоніазид зазнає інтенсивного метаболізму, що відбувається в клітинах слизової оболонки тонкого кишечнику та в печінці. Ізоніазид інактивується насамперед шляхом ацетилювання. Згодом ацетилізоніазид додатково гідролізується. Ацетилювання ізоніазиду залежить від генетично визначеного метаболізму окремих пацієнтів, які називаються швидкими або повільними ацетиляторами (це пов’язано з генетичним поліморфізмом у метаболічному ферменті N-ацетилтрансферазі). Різні етнічні групи містять різні пропорції ацетиляторних фенотипів. Статус ацетилятора є визначальним у ефективності ізоніазиду в певній дозі.

Ефективність у швидких ацетиляторів становить приблизно половину від такої у повільних ацетиляторів при застосуванні ізоніазиду в однаковій дозі.

Виведення

До 95 % ізоніазиду виділяється із сечею протягом 24 годин, переважно у вигляді неактивних метаболітів. Менше 10 % дози виводиться з калом. Основними продуктами виведення із сечею є N-ацетилізоніазид та ізонікотинова кислота.

Фармакокінетика при порушеннях функції нирок

Інформація щодо фармакокінетики ізоніазиду та її метаболітів у хворих з порушеннями функції нирок є неповною. У повільних ацетиляторів період напіввиведення ізоніазиду продовжується, а експозиція збільшується. Експозиція (неактивних) метаболітів ізоніазиду, імовірно, збільшується як у швидких, так і у повільних ацетиляторів.

Клінічні характеристики.

Показання.

Препарат призначений для лікування туберкульозу, викликаного Mycobacterium tuberculosis, у дітей, маса тіла яких менше 25 кг, у фазі продовження.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючих речовин або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату.

Гостра печінкова недостатність, жовтяниця або тяжкі порушення функцій печінки.

Одночасне застосування препарату з вориконазолом, будь-якими інгібіторами ВІЛ-протеази, елвітегравіром/кобіцистатом та деякими противірусними препаратами для лікування вірусного гепатиту С (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Рифампіцин є дуже сильним індуктором печінкової та кишкової ферментної системи цитохрому Р450, а також системи глюкуронізації та транспортної системи Р-глікопротеїнів. Застосування рифампіцину з препаратами, які проходять біотрансформацію за допомогою цих метаболічних шляхів, найімовірніше, прискорить виведення деяких препаратів. Такий ефект максимально зростає приблизно через 10 днів лікування і поступово повертається до норми протягом 2 або більше тижнів після припинення застосування препарату. Це слід враховувати при застосуванні його з іншими лікарськими засобами. Для підтримання оптимальної терапевтичної концентрації в крові дози лікарських засобів, що метаболізуються цими ферментами, можуть потребувати корекції на початку або після припинення одночасного застосування з рифампіцином/ізоніазидом у формі таблеток диспергованих.

У дослідженнях іn vitro ізоніазид діє як інгібітор ферментів CYP2C19 і CYP3A4, що може збільшити концентрації лікарських засобів, які переважно виводяться за допомогою цих ферментів. Однак при одночасному застосуванні з рифампіцином або з комбінацією рифампіцину/ізоніазиду такі ефекти, імовірно, перевищуватимуть індукцію печінкових ферментів за рахунок дії рифампіцину. За даними доступних досліджень, більш імовірно, що кліренс лікарських засобів буде збільшуватися за рахунок дії рифампіцину, а не зменшуватись внаслідок дії ізоніазиду.

Слід уникати одночасного застосування ізоніазиду з іншими гепатотоксичними або нейротоксичними препаратами через можливе збільшення його гепатотоксичної і нейротоксичної дії.

Головним чином за рахунок наявності в його складі рифампіцину, препарат може взаємодіяти іншими лікарськими засобами, зменшуючи насамперед дію препаратів, знижувати їх ефективність та збільшуючи ризик терапевтичної недостатності. Дані щодо взаємодії рифампіцину з багатьма важливими лікарськими засобами відсутні. Проте при одночасному прийомі з рифампіцином можливе клінічно значуще зменшення ефективності лікарських засобів. Тому при призначенні лікарських засобів одночасно з препаратом Рифампіцин 75 мг та Ізоніазид 50 мг слід враховувати можливість їх взаємодії. Нижче наведений перелік лікарських взаємодій із препаратом Рифампіцин 75 мг та Ізоніазид 50 мг не є повним та відображає тільки передбачувані види взаємодій. Інформація, наведена в таблиці, значною мірою базується на переліку основних лікарських засобів ВООЗ.

Застосування ізоніазиду пацієнтам із хронічним захворюванням печінки слід ретельно контролювати. Виражений, а часом і смертельно небезпечний гепатит, пов'язаний з терапією ізоніазидом, може розвинутися після багатьох місяців лікування.

Взаємодія з продуктами та напоями.

Алкоголь: одночасне щоденне вживання алкоголю може призвести до збільшення частоти випадків гепатотоксичності, викликаної ізоніазидом. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів за ознаками гепатотоксичності та наполегливо рекомендувати обмежити вживання алкогольних напоїв.

Сир, риба (продукти, багаті на гістамін або тирамін): одночасний прийом з ізоніазидом може призвести до гальмування ізоніазидом моно-/діамінооксидази, що перешкоджає метаболізму гістаміну та тираміну. Це може призвести до таких клінічних проявів: почервоніння або свербіж шкіри, відчуття жару, відчуття посиленого або прискореного серцебиття, пітливості, ознобу або липкості шкіри, головного болю або запаморочення.

Лабораторні тести: ізоніазид може спричинити хибно-позитивну реакцію з сульфатом міді на рівні глюкози і при цьому не впливати  на ферментативні тести на глюкозу. 

Особливості застосування.

Печінкова токсичність

Рифампіцин та ізоніазид можуть спричиняти гепатотоксичність. Якщо це можливо, слід уникати застосування препарату пацієнтам з печінковою недостатністю (коли рівень АЛТ більше ніж у 3 рази перевищує верхню межу норми) через ризик розвитку печінкової токсичності. Пацієнтам слід наполегливо рекомендувати обмежувати прийом алкогольних напоїв у період лікування препаратом. 

Фактори, що особливо сприяють ризику виникнення гепатиту:

- вік > 35 років;

- щоденне вживання алкоголю;

- активна хронічна хвороба печінки;

- внутрішньовенне застосування наркотиків.

Окрім того, слід ретельно контролювати стан таких груп пацієнтів:

- пацієнти, які постійно приймають інші лікарські засоби;

- пацієнти з периферичною нейропатією або станами, що сприяють розвитку нейропатії;

- вагітні жінки;

- ВІЛ-інфіковані пацієнти. 

Пацієнтам слід негайно повідомляти про симптоми ураження печінки або інші несприятливі наслідки у разі їх появи, зокрема, такі як: анорексія невизначеного походження, нудота, блювання, темна сеча, жовтяниця, висип, стійка парестезія рук і ніг, постійна втомлюваність і/або слабкість тривалістю понад 3 доби і/або біль у животі, особливо у правому підребер’ї. Якщо з’являються такі симптоми або ознаки, що свідчать про ураження печінки, застосування препарату слід негайно припинити, оскільки тривале застосування в цих випадках може спричинити більш тяжке ураження печінки.

Окрім щомісячного аналізу симптомів, слід контролювати рівні печінкових ферментів (особливо АСТ і АЛТ) перед початком та  періодично протягом лікування препаратом.

Збільшення рівнів фукціональних печінкових проб є поширеним явищем під час лікування препаратом. Холестатичний стан зазвичай виникає за рахунок дії рифампіцину, тоді як підвищення рівнів трансаміназ може бути спричинене рифампіцином або ізоніазидом. Такий вплив на функціональні печінкові проби, як правило, є легким або середнім, і показники найчастіше нормалізуються спонтанно протягом трьох місяців, навіть при тривалій терапії.

Якщо рівні печінкових проб крові зросли більше, ніж у 3–5 рази, прийом препарату необхідно припинити.

Після виникнення гепатотоксичності в процесі лікування, якщо це є доцільним, можливе призначення повторного лікування, але тільки після зникнення симптомів та відновлення лабораторних показників. У разі призначення повторного лікування, не рекомендується застосовувати препарат. У такому випадку препарати рифампіцину та ізоніазиду призначаються окремо, у складі окремих лікарських засобів, та з поступовим збільшенням доз або застосовуються альтернативні препарати.

Гіперчутливість

Рифампіцин може спричинити синдром гіперчутливості, включаючи грипоподібний синдром та/або прояви з боку внутрішніх органів.

При інтермітуючій схемі терапії або при відновленні лікування після його переривання зростає ризик розвитку реакцій гіперчутливості та інших побічних реакцій.

У разі виникнення тяжких, гострих ознак гіперчутливості рифампіцину (таких як, тромбоцитопенія, пурпура, гемолітична анемія, задишка, шок або гостра ниркова недостатність) застосування препарату слід негайно припинити. Таким пацієнтам не слід повторно призначати рифампіцин. Якщо застосування рифампіцину тимчасово припиняється, відновлення лікування слід проводити під ретельним контролем, розпочинаючи зі зменшеної дози. У такому випадку не рекомендується застосовувати препарат.

Перехресна чутливість. Пацієнти з підвищеною чутливістю до етіонаміду, піразинаміду, ніацину (нікотинова кислота) або до інших хімічно подібних лікарських засобів, можуть мати підвищену чутливість і до ізоніазиду.

Периферична нейропатія. Ізоніазид може спричинити симптоматичну недостатність піридоксину, що проявляється нейропатією, зокрема у  дітей з вираженим недоїданням та дітей з ВІЛ-інфекцією, які отримують антиретровірусну терапію. Такій категорії пацієнтів рекомендується одночасне застосування піридоксину у дозі 5–10 мг на добу.

Епілепсія та психотичні розлади

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із наявними судомними захворюваннями або із психозом.

Гематологічна токсичність

Оскільки застосування рифампіцину пов’язане з виникненням гемолітичної анемії, лейкопенії та тромбоцитопенії, під час лікування препаратом слід регулярно проводити повний аналіз крові. У разі виникнення тяжких гематологічних порушень застосування препарату слід припинити.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з порушеннями функції нирок, особливо повільних ацетиляторів, після застосування ізоніазиду може зростати ризик виникнення побічних реакцій (наприклад периферичної нейропатії). Слід ретельно контролювати стан таких пацієнтів. Як і іншим пацієнтам, слід застосовувати піридоксин у відповідному дозуванні (див. вище) для зниження ризику нейротоксичності.

Нефротоксичність

При появі клінічних проявів нефротоксичності застосування препарату слід відмінити.

Цукровий діабет

У зв’язку з можливим впливом ізоніазиду на рівень глюкози в крові слід ретельно контролювати стан хворих на цукровий діабет.

Лікарські взаємодії

Рифампіцин – сильний індуктор печінкового метаболізму. Отже, препарат може зменшити дію і ефективність багатьох лікарських засобів, включаючи антиретровірусні препарати, протиепілептичні препарати, імунодепресанти та похідні кумарину.

Контрацепція

Пероральні контрацептиви не забезпечують належного захисту від зачаття при одночасному застосуванні з препаратом. Це, імовірно, також стосується інших форм гормональних контрацептивів (таких як, контрацептивні пластири,  трансдермальні імплантати).

Слід застосовувати бар’єрний метод контрацепції та інші негормональні методи контрацепції.

Лікування кортикостероїдами

Препарат може зменшувати ефективність кортикостероїдів при хворобі Аддісона та спричинити Аддісоновий криз.

Порфірія

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порфірією, оскільки індукція ферменту рифампіцином може викликати загострення даного захворювання.

Зміна забарвлення рідин організму

Застосування препарату може спричинити забарвлення рідин організму, таких як сеча, мокротиння і сльози у червонувато-оранжевий колір. Це викликано дією рифампіцину і не потребує лікування.

Лабораторний контроль. Розгорнутий аналіз крові та функції печінки слід проводити регулярно до початку і регулярно під час лікування препаратом.

Допоміжні речовини. Даний лікарський засіб містить аспартам, що є похідним фенілаланіну. Це являє небезпеку для хворих на  фенілкетонурію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Не повідомлялося про побічний вплив ізоніазиду на плід. Застосування рифампіцину під час ІІІ триместру було пов’язане з постнатальними крововиливами у матері та дитини.

Препарат слід застосовувати у період вагітності лише тоді, коли користь від застосування перевищує потенційний ризик. На останніх тижнях вагітності препарат слід замінити вітаміном К.

Період годування груддю

Рифампіцин та ізоніазид виділяються у грудне молоко. Однак концентрація в грудному молоці є настільки низькою, що грудне вигодовування не може замінити належну профілактику туберкульозу або лікування новонароджених. Про жодні несприятливі ефекти у дітей не повідомлялося.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досліджень впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не проводили. Проте слід враховувати клінічний стан пацієнта і несприятливі реакції, можливі при застосуванні рифампіцину та ізоніазиду, особливо потенційну нейротоксичність ізоніазиду, а також слід враховувати здатність пацієнта керувати транспортними засобами.

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування.

Дозовий режим для лікування туберкульозу  у фазі продовження:

Дітям з масою тіла від 25 кг рекомендується застосовувати дозування для дорослих. 

Необхідну кількість таблеток диспергованих слід розчинити в приблизно 50 мл води і випити протягом 10 хвилин. Після прийому слід негайно випити додатковий об’єм води.

Рифампіцин 75 мг та  Ізоніазид 50 мг, таблетки дисперговані слід приймати натще (принаймні за 1 годину до або через 2 години після їди). Якщо приймати препарат з їжею для поліпшення переносимості шлунково-кишкового тракту, можливе порушення біодоступності препарату.

Якщо необхідне зменшення дози або відміна однієї з діючих речовин препарату, слід застосовувати окремі лікарські засоби, що містять рифампіцин та/або ізоніазид.

У разі пропуску прийому препарату пропущену дозу слід прийняти якомога швидше, а  наступну дозу приймати в звичайний час. Однак не слід приймати пропущену дозу, якщо наступну дозу необхідно прийняти протягом наступних 6-ти годин. Слід зачекати і прийняти наступну дозу в звичайний час.

Не слід приймати подвійну дозу препарату, з метою компенсації пропущеного прийому.

Порушення функції нирок.

В більшості випадків корекція дози пацієнтам з порушеннями функції нирок не потрібна. Проте слід ретельно контролювати стан пацієнтів щодо ознак токсичності ізоніазиду, особливо ознак периферичної нейропатії. Пацієнтам з ознаками ізоніазидної токсичності, що належать до групи повільних ацетиляторів та мають тяжку форму ниркової недостатності (КК <25 мл/хв), може бути необхідним зниження дози до 2/3 від нормальної добової дози. У такому випадку слід призначати окремі препарати рифампіцину та ізоніазиду.

Порушення функції печінки.

Обмежені дані вказують на те, що фармакокінетика рифампіцину та ізоніазиду змінюється у пацієнтів з печінковою недостатністю. Тому пацієнтам з порушеннями печінки слід уважно стежити за ознаками токсичності. Препарат не слід застосовувати пацієнтам з тяжким захворюванням печінки.

Діти.                                                                                  

Препарат не  застосовують дітям з масою тіла до 4 кг.

Передозування.

Симптоми.

Анорексія, нудота, блювання, порушення з боку травного тракту, підвищення температури тіла, головний біль, запаморочення, розлади мовлення, галюцинації та/або порушення зору, що виникають протягом 30 хвилин – 3 годин після прийому ізоніазиду. При  передозуванні ізоніазидом (≥ 80 мг/кг маси тіла) можлива зупинка дихання і пригнічення центральної нервової системи (ЦНС), яка швидко прогресує від ступору до глибокої коми та супроводжується тяжкими судомними нападами. Типовими лабораторними проявами є тяжкий метаболічний ацидоз, ацетонурія та гіперглікемія.

Передозування рифампіцином може спричиняти червонувато-оранжеве забарвлення шкіри («синдром червоної людини»). Додаткові симптоми включають набряк обличчя, свербіж, нудоту, блювання та біль у животі. У дорослих загальна доза 14 г призводила до  серцево-легеневого нападу.

Лікування.

Викликання блювання, промивання шлунка та застосування активованого вугілля можуть бути ефективними протягом кількох годин після прийому препарату. Через деякий час вводять піридоксин (внутрішньовенне введення грам на грам основи, що дорівнює дозі ізоніазиду, якщо остання доза невідома, слід враховувати початкову дозу 5 г у дорослих або 80 мг/кг у дітей), внутрішньовенне введення діазепаму (у разі виникнення судом, що не лікуються піридоксином) і гемодіаліз можуть бути ефективними. Специфічного антидоту не існує. Лікування симптоматичне та підтримуюче і супроводжується ретельним контролем за вентиляцією легень та корекцією метаболічного ацидозу.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними реакціями при застосуванні рифампіцину є гепатотоксичність, особливо холестатичні та шкірні реакції. Рифампіцин може спричинити субклінічну некон’юговану гіпербілірубінемію або жовтяницю без гепатоцелюлярних порушень, але іноді може призводити до ураження печінки. Препарат також може посилити гепатотоксичність інших протитуберкульозних препаратів.

Найчастішими побічними реакціями при застосуванні ізоніазиду є периферичні та центральні нейротоксичні ефекти та гепатотоксичність. Зафіксовано тяжкі, інколи летальні гепатити, спричинені застосуванням ізоніазиду. У більшості випадків такі явища виникали у перші 3 місяці лікування, проте гепатотоксичність може виникати протягом тривалого періоду лікування.

Небажані реакції, наведені нижче за частотою, не ґрунтуються на рандомізованих дослідженнях, а наведені згідно з опублікованими даними у післяреєстраційний період. Тому в багатьох випадках частота виникнення побічних реакцій не зазначена. Частота  визначаються  як  дуже  часто  (≥ 1/10),  часто  (≥1/100,  < 1/10),  нечасто  (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко (≤ 1/10 000), невідомо.

З боку нервової системи: дуже часто – периферична нейропатія (як правило, передує парестезії ніг і рук). Частота залежить від дози та від таких умов, як недоїдання, алкоголізм або цукровий діабет. Про це повідомлялось у 3,5–17 % пацієнтів, які застосовували ізоніазид. Одночасне застосування піридоксину значною мірою знижує ризик виникнення периферичної нейропатії; нечасто – головний біль, летаргія, атаксія, порушення концентрації, запаморочення, судоми, токсична енцефалопатія; не відомо – тремор, запаморочення, безсоння, гіперрефлексія.

Психічні порушення: нечасто – порушення пам’яті, токсичний психоз; невідомо – сплутаність свідомості, дезорієнтація, галюцинація.

З боку травного тракту: часто – діарея, біль у животі, нудота, анорексія, блювання; рідко – ерозивний гастрит, псевдомембранозний коліт; невідомо – сухість у роті, метеоризм, запор.

З боку гепатобіліарної системи: дуже часто – тривале підвищення серологічних трансаміназ; нечасто – підвищення рівня білірубіну в сироватці крові та лужних фосфатаз, гепатитів.

З боку нирок та сечовидільної системи: рідко – гостра ниркова недостатність,  інтерстиціальний нефрит; невідомо – затримка сечі.

Метаболічні розлади: дуже рідко – посилена порфірія; невідомо – гіперглікемія, метаболічний ацидоз, пелагра.

Загальні розлади: дуже часто – припливи; часто – червоне забарвлення рідин і секретів організму: сеча, мокротиння, сльози, слина і піт; невідомо – алергічні реакції з проявами на шкірі, свербіж, гарячка, лейкопенія, анафілаксія, алергічний пневмоніт, нейтропенія, еозинофілія, васкуліт, лімфаденопатія, ревматичний синдром, вовчакоподібний синдром, артеріальна гіпотензія, шок.

З боку системи крові: невідомо – анемія (гемолітична, сидеробластична або апластична), тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія з еозинофілією, агранулоцитоз.

З боку кістково-м’язової системи: невідомо – артралгія, міалгія.

З боку шкіри та підшкірної тканини: часто – еритема, екзантема, свербіж з висипаннями або без них, кропив’янка; рідко – реакція фоточутливості, ексфоліативний дерматит, пемфігоїдні реакції, пурпура; невідомо – синдром Лайєлла, синдром Стівенса–Джонсона.

З боку органів зору: часто – почервоніння очей, постійне забарвлення м’яких контактних лінз; рідко – ексудативний кон’юнктивіт; невідомо – атрофія зорового нерва, або неврит.

З боку репродуктивної системи: часто – порушення менструального циклу.

Термін придатності.

2 роки.

Після відкриття контейнера зберігати не більше 120 діб.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці. 

Упаковка.

По 10 таблеток у стрипі, по 10 стрипів у картонній упаковці.

По 28 таблеток у стрипі, по 3 стрипи у картонній упаковці.

По 100 таблеток в поліетиленовому пакеті, вкладеному у ламіноване саше, по 1 саше в пластиковому контейнері.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Плот № 25-27, Сюрвей №366, Прем’єр Індастріал Істейт, Качигам Даман 396210, (Фаза II), Індія.