САНФУР - 750

Склад:

діюча речовина: цефуроксим;

1 флакон містить цефуроксим натрію  еквівалентно цефуроксиму 750 мг. 

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:

порошок  від білого до злегка жовтуватого кольору.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефалоспорини другої генерації. Код АТХ J01D С02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Цефуроксим – це  бактерицидний цефалоспориновий антибіотик, що має високу активність щодо широкого спектра грампозитивних і грамнегативних бактерій, включаючи штами, що продукують β-лактамази. Цефуроксим  стійкий до дії β-лактамаз, тому виявляє активність щодо багатьох ампіцилін- або амоксицилінрезистентних штамів. Основний механізм бактерицидної дії – порушення синтезу стінки бактеріальної клітини.

Набута резистентність до антибіотика відрізняється у різних регіонах та може змінюватися з часом, а для окремих штамів може відрізнятися суттєво. Бажано за наявності звернутися до місцевих даних з чутливості до антибіотика, особливо при лікуванні тяжких інфекцій.

Препарат високоактивний проти Staphylococcus aureus (метицилінчутливі штами) та коагулазонегативних стафілококів (метицилінчутливі штами), Haemophilus influenzae, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Streptococcus pyogenes, Escherichia coli, Streptococcus mitis (viridians group), Clostridium spp., Proteus mirabilis, Proteus rettgeri, Salmonella typhi, Salmonella typhimurium та інших штамів Salmonella, Shigella spp., Neisseria spp. (включаючи штами N. gonorrhoea, що продукують бета-лактамазу), Bordetella pertussis. Препарат виявляє помірну чутливість проти Proteus vulgaris, Morganella morganii (Proteus morganii) та Bacteroides fragilis.

Мікроорганізми, не чутливі до цефуроксиму: Clostridium difficile, Pseudomonas spp., Campylobacter spp., Acinetobacter calcoaceticus, Legionella spp., метицилінрезистентні штами Staphylococcus aureus та коагулазонегативних стафілококів.

Деякі штами таких видів також виявилися не чутливими до цефуроксиму: Streptococcus faecalis, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Enterobacter spp., Citrobacter spp., Serratia spp. та Bacteroides fragilis.

In vitro цефуроксим у комбінації з аміноглікозидними антибіотиками чинить щонайменше адитивну дію, інколи з ознаками синергізму.

Фармакокінетика.

Максимальна концентрація цефуроксиму в сироватці крові спостерігається через 30-45 хвилин після внутрішньом’язового введення. Період напіввиведення цефуроксиму при внутрішньовенному та внутрішньом’язовому введенні становить приблизно 70 хвилин. Одночасне введення пробенециду сповільнює виведення цефуроксиму та спричинює підвищення його концентрації в сироватці крові.

Зв’язування з білками сироватки крові коливається від 33 до 50 %.

Протягом 24 годин від моменту введення препарат майже повністю (85-90 %) виділяється у незміненому стані із сечею, більша частина препарату виводиться у перші 6 годин.

Цефуроксим не метаболізується і виводиться шляхом гломерулярної фільтрації та тубулярної секреції.

Рівень цефуроксиму в сироватці зменшується при проведенні діалізу.

Концентрація цефуроксиму, що перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію для більшості розповсюджених патогенних мікроорганізмів, досягається у кістковій тканині, синовіальній та внутрішньоочній рідинах. Цефуроксим проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр при запаленні мозкових оболонок.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до цефуроксиму мікроорганізмами, або лікування інфекцій до визначення збудника інфекційного захворювання.

Інфекційні захворювання дихальних шляхів: гострий та хронічний бронхіт, інфіковані бронхоектази, бактеріальна пневмонія, абсцес легенів, післяопераційні інфекції органів грудної клітки;

інфекційні захворювання  горла, носа: синусит, тонзиліт, фарингіт;

інфекційні захворювання сечовивідних шляхів: гострий та хронічний пієлонефрит, цистит, асимптоматична бактеріурія;

інфекційні захворювання м’яких тканин: целюліт, еризепілоїд, ранові інфекції;

інфекційні захворювання кісток і суглобів:  остеомієліт, септичний артрит;

інфекції в акушерстві та гінекології: інфекційно-запальні захворювання тазових органів;

гонорея, особливо у тих випадках, коли протипоказаний пеніцилін;

інші інфекційні захворювання, включаючи септицемію та менінгіт.

Профілактика виникнення інфекційних ускладнень після операцій на грудній клітці та у черевній порожнині, на тазових органах, при васкулярних, серцево-судинних  та ортопедичних операціях.

У більшості випадків монотерапія цефуроксимом ефективна, але при необхідності препарат можна застосовувати у комбінації з аміноглікозидними антибіотиками або з метронідазолом (перорально, у супозиторіях або ін’єкційно).

У разі наявної або очікуваної змішаної аеробної та анаеробної інфекції (наприклад, перитоніту, аспіраційної пневмонії, абсцесу легенів, органів таза та мозку) та високої вірогідності такої інфекції (наприклад, при операціях на товстому кишечнику та у гінекологічній хірургії)  прийнятним є застосування препарату у комбінації з метронідазолом.

При лікуванні пневмонії та загострення хронічного бронхіту препарат можна призначати перед пероральним застосуванням цефуроксиму аксетилу, коли це необхідно.  

Протипоказання.

Підвищена чутливість до цефуроксиму або до інших компонентів препарату.

Підвищена чутливість до цефалоспоринових антибіотиків.

Наявність в анамнезі тяжкої гіперчутливості (наприклад, анафілактичні реакції) до інших β-лактамних антибіотиків (пеніциліни, монобактами та карбапенеми).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Як і інші антибіотики, цефуроксим може впливати на флору кишечнику, що призводить до зменшення реабсорбції естрогенів та зниження ефективності комбінованих пероральних контрацептивних засобів. 

При лікуванні цефуроксимом рівень глюкози в крові  та плазмі рекомендується визначати за допомогою  глюкозооксидазної або гексозокіназної методики.

Цефуроксим не впливає на результати ензимних методів визначення глюкозурії.

Цефуроксим незначною мірою може впливати на результати використання методик, що базуються на відновленні міді (Бенедикта, Фелінга, Клінітест), але це не призводить до псевдопозитивних результатів, як у разі застосування  деяких інших цефалоспоринів.

Цефуроксим не впливає на результат дослідження рівня креатиніну лужним пікратом.

Особливості застосування.

Як і при застосуванні інших β-лактамних антибіотиків повідомлялося про тяжкі, іноді летальні реакції гіперчутливості. У разі виникнення тяжких реакцій гіперчутливості лікування цефуроксимом слід негайно припинити та вжити відповідних невідкладних заходів.

Перед початком лікування слід визначити у пацієнта наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості до цефуроксиму, цефалоспоринових антибіотиків або до інших β-лактамних антибіотиків. З обережністю призначають препарат пацієнтам, у яких були реакції гіперчутливості  на  інші β-лактамні антибіотики.

Цефалоспоринові антибіотики у високих дозах слід з обережністю призначати хворим, які отримують лікування сильнодіючими діуретиками, такими як фуросемід, або аміноглікозидними антибіотиками, оскільки повідомлялося про випадки  небажаного впливу на функцію нирок при такому поєднанні ліків. Функцію нирок необхідно контролювати у цих хворих так само, як у хворих літнього віку, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Як і при інших схемах лікування менінгіту, у кількох хворих дітей, які лікувалися цефуроксимом, були зареєстровані випадки втрати слуху від середнього до тяжкого ступеня.

Як і при лікуванні іншими антибіотиками, через 18-36 годин після ін’єкції цефуроксиму у спинномозковій рідині виявлялася культура Haemophilus influenzae. Проте клінічне значення цього явища невідоме.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале застосування цефуроксиму може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів (таких як Candida, Enterococci, Clostridium difficile), що може потребувати припинення лікування.

При застосуванні антибіотиків повідомлялося про випадки псевдомембранозного коліту різного ступеня тяжкості: від легкого до загрожуючого життю. Тому важливо зважити на встановлення цього діагнозу у пацієнтів, у яких виникла діарея під час або після застосування антибіотика. У разі тривалої та значної діареї або якщо у пацієнта виникають абдомінальні спазми, лікування слід негайно припинити та провести подальше обстеження пацієнта.

При застосуванні цефуроксиму в режимі послідовної терапії час переходу на пероральне застосування цефуроксиму визначається тяжкістю інфекції,  клінічним станом пацієнта та чутливістю мікроорганізмів. При відсутності клінічного покращання протягом 72 годин слід продовжити парентеральне введення препарату. Перед застосуванням цефуроксиму для перорального застосування (у формі таблеток) слід ознайомитися з інструкцією для медичного застосування цього препарату.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Даних щодо ембріотоксичної та тератогенної дії цефуроксиму не було одержано, проте, як і при застосуванні інших лікарських засобів, його слід з обережністю призначати  у перші місяці вагітності.

Цефуроксим проникає у грудне молоко, тому слід припинити годування груддю на час застосування препарату. 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Повідомлень про вплив цефуроксиму на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами немає.

Спосіб застосування та дози.

Чутливість до цефуроксиму відрізняється у різних регіонах та може змінюватися з часом. За необхідності слід звернутися до місцевих даних з чутливості до антибіотика.

Ін’єкції цефуроксиму призначені лише для внутрішньовенного або внутрішньом’язового введення.

Можна з парентеральної терапії цефуроксиму послідовно перейти на пероральну терапію цефуроксимом у тих випадках, коли це клінічно доцільно.

Внутрішньом’язово однією ін’єкцією в одне місце слід вводити не більше 750 мг цефуроксиму.

Загальні рекомендації.

Дорослі

При багатьох інфекціях достатньо 750 мг цефуроксиму 3 рази на добу внутрішньом’язово або внутрішньовенно. При більш  тяжких інфекціях дозу збільшують до 1,5 г 3 рази на добу внутрішньовенно. У разі необхідності  частоту введення можна збільшити до 4 разів на добу (інтервал введення – 6 годин), загальна доза на добу збільшиться до 3-6 г. При необхідності деякі інфекції можна лікувати за такою схемою: 750 мг або 1,5 г 2 рази на добу (внутрішньовенно або внутрішньом’язово) з подальшим пероральним прийманням цефуроксиму.

Діти (у тому числі немовлята)

30-100 мг/кг на добу, розділені на 3-4 ін’єкції. Для більшості інфекцій оптимальною дозою є  60 мг/кг на добу.

Новонароджені

30-100 мг/кг на добу, розділені на 2-3  ін’єкції. Необхідно враховувати, що період напіввиведення цефуроксиму в перші тижні життя може бути у 3-5  разів більшим, ніж у дорослих.

Гонорея

1,5 г шляхом однієї ін’єкції або по 750 мг двома ін’єкціями внутрішньом’язово в обидві сідниці.

Менінгіт

Препарат застосовується як засіб монотерапії при бактеріальному менінгіті, якщо він спричинений чутливими штамами.

Дорослі: 3 г внутрішньовенно  кожні  8 годин.

Діти (у тому числі немовлята): 200-240  мг/кг на добу внутрішньовенно, розподілені на 3 або 4 дози. Таке дозування може бути зменшеним до 100 мг/кг на добу внутрішньовенно після 3 днів застосування або при клінічному покращанні.

Новонароджені: початкова доза повинна становити 100 мг/кг на добу внутрішньовенно. Можливе зменшення дози до 50 мг/кг на добу у разі клінічного покращання.

Профілактика

Звичайна доза – 1,5 г внутрішньовенно у стадії індукції анестезії при абдомінальних, тазових та ортопедичних операціях. Цю дозу можна доповнити додатковим внутрішньом’язовим введенням 750 мг цефуроксиму через 8 і 16 годин.

При операціях на серці, легенях, стравоході та судинах звичайна доза становить 1,5 г внутрішньовенно, яку вводять на стадії індукції анестезії і потім доповнюють внутрішньом’язовим  введенням 750 мг  3 рази на добу протягом наступних 24-48  годин.

При повній заміні суглоба 1,5 г порошку цефуроксиму змішують з одним пакетом метилметакрилатного цементу-полімеру перед додаванням рідкого мономеру.

Після парентерального введення препарату можна застосовувати цефуроксим у пероральній формі, якщо це клінічно доцільно.

Послідовна терапія

Пневмонія: 1,5 г препарату 2-3 рази на добу (внутрішньом’язово або внутрішньовенно)  протягом 48-72  годин, потім перейти на пероральний прийом 500 мг цефуроксиму 2 рази на добу  протягом 7-10  днів.

Загострення хронічного бронхіту: 750 мг препарату 2–3  рази на добу (внутрішньом’язово або  внутрішньовенно) протягом 48-72 годин, потім перейти на пероральний прийом 500 мг цефуроксиму  2 рази на добу  протягом  7  днів.

Тривалість як парентеральної, так і пероральної терапії визначається тяжкістю інфекції та клінічним станом пацієнта.

Порушення функції нирок

Цефуроксим виводиться нирками. Тому, як і при застосуванні інших подібних антибіотиків,  пацієнтам із порушеннями функції нирок рекомендується зменшувати дозу препарату для компенсації більш повільної екскреції препарату. Немає необхідності зменшувати стандартну дозу (750 мг – 1,5 г 3 рази на добу),  якщо  рівень  кліренсу  креатиніну  більше 20 мл/хв. Дорослим  із  вираженим  порушенням  функції  нирок   (кліренс   креатиніну  10-20 мл/хв) рекомендується доза 750 мг 2 рази на добу, у більш  тяжких випадках (кліренс креатиніну менше  10 мл/хв) – 750 мг 1 раз на добу.

При гемодіалізі потрібно вводити 750 мг цефуроксиму внутрішньовенно або внутрішньом’язово  наприкінці кожного сеансу діалізу. Додатково до парентерального введення цефуроксим можна додавати до перитонеальної діалізної рідини (зазвичай 250 мг на кожні 2 літри діалізної рідини). Для пацієнтів, які перебувають на програмному гемодіалізі або високопоточній гемофільтрації у відділеннях інтенсивної терапії, рекомендована доза становить 750 мг 2 рази на добу. Пацієнтам, які перебувають на низькопоточній гемофільтрації, потрібно дотримуватися схеми дозування як для лікування при порушеній функції нирок.

Особливості введення препарату

Для внутрішньом’язового введення  слід додати 3 мл води для ін’єкцій до 750 мг препарату. Обережно струсити до утворення непрозорої суспензії.

Для внутрішньовенного введення  розчинити 750 мг препарату у не менш ніж 6 мл води для ін’єкцій, 1,5 г – у 15 мл. Для інфузій, що тривають не більше 30 хвилин, 1,5 г цефуроксиму можна розчиняти у 50-100 мл води для ін’єкцій. Одержані розчини можуть бути введені безпосередньо у вену або у трубку крапельниці при інфузійній терапії.

Під час зберігання вже розведених розчинів можлива зміна насиченості кольору.

Діти. 

Застосовують дітям з перших днів життя. 

Передозування.

Передозування цефалоспоринових антибіотиків може призвести до розвитку симптомів подразнення  головного мозку, внаслідок чого можуть виникнути судоми. Рівень цефуроксиму можна зменшити шляхом проведення гемодіалізу або перитонеального діалізу. 

Побічні реакції.

Побічні реакції переважно поодинокі (менше 1/10 000) і загалом легкі та оборотні за своїм характером. Частота виникнення, наведена нижче, є приблизною, оскільки для більшості реакцій немає достатніх даних для такого підрахунку. Крім того, частота випадків побічних реакцій варіює залежно від показання.

Для класифікації побічних ефектів від дуже частих до поодиноких були використані дані клінічних досліджень. Частота інших побічних ефектів (наприклад, < 1 на 10 000) наведена, головним чином, за маркетинговими даними і відображає частоту надходження даних про побічну дію більше, ніж частоту їх виникнення.

Критерії оцінки частоти виникнення побічних ефектів: дуже часто ( ³ 1/10); часто (³ 1/100 та < 1/10); нечасто (³ 1/1000 та < 1/100); рідко (³ 1/10 000 та < 1/1000); дуже рідко (< 1/10 000).

Інфекції та інвазії: рідко – надмірний  ріст нечутливих мікроорганізмів, наприклад Candida.

З боку системи крові та лімфатичної системи: часто – нейтропенія, еозинофілія; нечасто – лейкопенія, зниження рівня гемоглобіну, позитивний тест Кумбса; рідко – тромбоцитопенія; 

дуже рідко – гемолітична анемія.

Цефалоспорини мають властивість абсорбуватися на поверхні мембрани червоних кров’яних клітин і взаємодіяти з антитілами, спричиняючи позитивний тест Кумбса, що може впливати на визначення групи крові та дуже рідко – гемолітичної анемії.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості: нечасто – шкірні висипання, кропив’янка та свербіж; рідко – медикаментозна гарячка; дуже рідко – інтерстиціальний нефрит, анафілаксія, шкірний васкуліт.

З боку травного тракту: нечасто – дискомфорт у травному тракті; дуже рідко – псевдомембранозний коліт (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку гепатобіліарної системи: часто – транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів; нечасто – транзиторне підвищення рівня білірубіну.

Транзиторне підвищення рівня  печінкових ензимів або білірубіну виникало головним чином у пацієнтів з існуючою патологією печінки, але даних про шкідливий вплив на печінку немає.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко  – поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз.

З боку  сечовидільної системи: дуже рідко – збільшення рівня креатиніну сироватки крові, азоту сечовини крові та зменшення рівня кліренсу креатиніну.

Загальні розлади та реакції в місці введення: часто – реакції в місці введення, що можуть включати біль і тромбофлебіт.

Імовірність виникнення болю в місці внутрішньом’язового введення більша при застосуванні вищих доз, однак це навряд чи буде причиною припинення лікування. 

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Приготований розчин зберігати не більше 24 годин у холодильнику (2-8 °С).

Несумісність.

Препарат не слід змішувати в одному шприці з аміноглікозидними антибіотиками.

рН 2,74 % розчину бікарбонату натрію для ін’єкцій істотно впливає на колір розчину, тому  цей розчин не рекомендується для розведення  препарату Санфур–750. Однак у разі необхідності, якщо хворий отримує розчин бікарбонату натрію внутрішньовенно шляхом інфузії, препарат можна ввести безпосередньо у трубку крапельниці.

Препарат сумісний із розчинами, що містять до 1 % лідокаїну гідрохлориду.

Препарат сумісний з більшістю загальновживаних розчинів для  внутрішньовенних  ін’єкцій. Він зберігає свої властивості протягом 24 годин при кімнатній температурі у таких розчинах: 0,9 % розчин хлориду натрію для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози для ін’єкцій; 0,18 % розчин хлориду натрію з 4 % розчином глюкози для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози з 0,9 %  розчином хлориду натрію для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози з 0,45 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози з 0,225 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій; 10 % розчин глюкози для ін’єкцій; 10 % розчин інвертованої глюкози у воді для ін’єкцій; розчин Рінгера; розчин Рінгера-лактату; М/6 розчин натрію лактату; розчин Хартмана.

Стабільність препарату в 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій із 5 % розчином глюкози не змінюється при наявності гідрокортизону натрію фосфату.

Препарат також сумісний протягом 24 годин при кімнатній температурі при розведенні у розчині для інфузій:

– із гепарином (10 або 50 одиниць/мл) у 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій; 

– із розчином хлориду калію (10 або 40 мекв/л) у 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій.

Упаковка.

По 1 флакону у картонній упаковці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Cенс Лабораторіc Пвт. Лтд.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

VI/51B, п/с № 2, Кожуванал, Пала, Коттаям – 686 573, Керала, Індія.