МОРФІН КАЛЦЕКС

Склад:

діюча речовина: morphine;

1 мл розчину (1 ампула) містить морфіну гідрохлориду 10 мг;

допоміжні речовини: кислота хлористоводнева розведена, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:

прозора безбарвна або жовтувата рідина. 

Фармакотерапевтична група.

Анальгетики. Опіоїди. Алкалоїди опію. Код АТХ N02А А01. 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Морфін є природним алкалоїдом, класичним знеболювальним засобом, що чинить потужну центральну дію. Сильна анальгетична дія пов’язана з агоністичною дією на опіоїдні рецептори в корі головного мозку, таламусі, сітчастій структурі, лімбіко-гіпоталамусній системі, періакведуктальній сірій речовині та желатинозній субстанції. Агоністична дія морфіну гідрохлориду найбільш виражена на мю- і каппа-рецептори. Вплив на сигма- та дельта-рецептори менш виражений. Морфін, активуючи мю-рецептори, викликає супраспінальну анальгезію, ейфорію та лікарську залежність. Вплив на мю2-рецептори викликає міоз, пригнічення дихання і уповільнює рух кишечнику. Стимуляція каппа-рецепторів викликає спінальну анальгезію, міоз та седативний ефект.

Діючи на центральну нервову систему (ЦНС), морфін значно зменшує гострі та хронічні болі, знижує психомоторне збудження, викликає загальну релаксацію й ейфорію. Морфін зменшує об’єм і частоту видиху, знижує чутливість дихального центру до вуглекислого газу. Міоз з'являється в результаті збудливої дії морфіну, викликаної активацією мю- і каппа-рецепторів окуломоторних нервів. Сильно звужені зіниці є типовим проявом передозування морфіну.

Морфін активує рецептори гладкої мускулатури шлунка і кишечнику, підвищує їх тонус і зменшує перистальтику. Таким чином, подовжується евакуація зі шлунка. Це знижує секрецію шлунка, жовчі та підшлункової залози. Уповільнений пасаж води викликає реабсорбцію води і збільшує в'язкість калу. Через судинорозширювальну дію морфін зменшує венозний відтік, тому його застосування доцільно при лікуванні серцевої недостатності та набряку легень.

При збільшенні спазму жовчного міхура і тонусу сфінктера Одді збільшується тиск жовчі. Спазми уретрального сфінктера можуть викликати затримку сечі.

Тривале застосування викликає звикання, яке в основному стосується гнітючої дії морфіну, а не його міотичної або викликаючої запор дії.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Після підшкірної або внутрішньом'язової ін'єкції морфін швидко всмоктується в кров. У разі циркуляторного шоку абсорбція уповільнюється. Після підшкірного введення максимальний ефект досягається протягом 50-90 хвилин, після внутрішньом'язового введення ‒ протягом 30-60 хвилин, тривалість дії ‒ 4-5 годин.

Розподілення

Велика частина активної речовини утворює сполуки в печінці та кишечнику. Морфін з кров'ю поширюється в основному в нирки, печінку, легені і селезінку, в меншій концентрації ‒ в мозок і м'язи. Морфін легко долає гематоенцефалічний та плацентарний бар'єри, проникає в грудне молоко (в кількості, менше 1% введеної дози) та у піт. Близько 35 % зв'язується з білками плазми. Передбачуваний об'єм розподілу в рівноважному стані ‒ 3,3±0,9 л/кг.

Виведення

Напівперіод виведення морфіну становить 2 години, у сполук ‒ 2,4-6,7 годин. Менше 10 % морфіну виводиться в незміненому вигляді. Більша частина морфіну в вигляді сполук виводиться із сечею, до 10 % ‒ у вигляді сполук з жовчю виводиться з калом. Близько 90 % морфіну виводяться з організму протягом 24 годин, але його сліди в сечі зберігаються більше 48 годин.

Особливі групи пацієнтів

У пацієнтів літнього віку виведення морфіну з організму відбувається швидше, у новонароджених ‒ повільніше. Порушення функцій печінки і нирок також можуть впливати на виведення морфіну.

Показання.

• Купірування сильного, гострого болю після тяжких поранень, переломів кісток, опіків, операцій;

• усунення гострого і хронічного болю при інфаркті міокарда, а також в разі гострого панкреатиту;

• зменшення сильного, хронічного болю при злоякісній пухлині та зменшення спастичних болів в результаті руху каменів в нирках і в жовчному міхурі;

• як протикашльовий засіб при пораненні грудної клітки і в разі кровотечі в легенях, коли напади кашлю стають небезпечними для життя, також при кашлі, який важко купірується, при раку легенів в заключній стадії;

• в разі диспное, пов'язаного з пошкодженням лівого шлуночка серця та набряком легенів;

• для премедикації перед анестезією.

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого з компонентів препарату;

• гостре пригнічення дихання, напади бронхіальної астми;

• гостра інтоксикація алкоголем;

• делірій;

• паралітичний ілеус або болі неясного походження в животі («гострий живіт»);

• гостра діарея, викликана отруєнням;

• підвищений внутрішньочерепний тиск або травма голови, пухлина мозку;

• інсульт;

• епілептичний статус;

• загальне сильне виснаження;

• гарячка;

• коронарна хвороба серця;

• мікседема;

• недостатність надниркових залоз (хвороба Аддісона);

• феохромоцитома;

• тяжкі захворювання печінки або нирок;

• жовчна коліка;

• порфірія.

Морфіну гідрохлорид не можна призначати під час терапії інгібіторами моноаміноксидази (МАО), а також протягом 2 тижнів після припинення їх застосування.

Морфіну гідрохлорид не можна призначати безпосередньо після операції на жовчовивідних шляхах, а також в разі викликаної токсинами діареї.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Пригнічувальну дію морфіну гідрохлориду можуть посилити інші депресанти ЦНС (алкоголь, барбітурати, нейролептичні засоби, антидепресанти, антигістамінні засоби), інгібітори МАО, фізостигмін, неостигмін, амфетамін. Взаємодія викликає пригнічення ЦНС і дихання, підсилює гіпотензивний ефект.

Одночасне застосування опіоїдів і седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або аналогічні лікарські засоби, через додаткову пригнічувальну дію на ЦНС збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми і летального наслідку. Доза і тривалість сумісного застосування повинні бути обмежені (див. розділ «Особливості застосування»).

Морфіну гідрохлорид можна призначати не раніше ніж через 2 тижні після припинення застосування інгібіторів МАО (див. розділ «Протипоказання»).

Трициклічні антидепресанти, в основному дезипрамін, підсилюють і подовжують анальгетичну дію морфіну гідрохлориду.

Одночасне застосування опіоїдних анальгетиків підсилює седативний ефект.

При застосуванні з цизапридом підвищується концентрація морфіну гідрохлориду в плазмі.

Циметидин і ритонавір підвищують концентрацію морфіну гідрохлориду в плазмі (ризик токсичності).

Дію морфіну гідрохлориду зменшують опіоподібні змішані агоністи-антагоністи і часткові агоністи (пентазоцин, буторфанол, бупренор). Ці препарати можуть посилити симптоми абстиненції у пацієнтів, які тривалий час застосовують морфіну гідрохлорид.

Одночасне застосування морфіну гідрохлориду та метоклопраміду або домперидону зменшує вплив морфіну гідрохлориду на шлунково-кишковий тракт.

Морфіну гідрохлорид зменшує дію діуретичних засобів, звільняючи антидіуретичний гормон, також зменшує дію проносних засобів.

Опіоїди уповільнюють всмоктування мексилетину.

Морфіну гідрохлорид збільшує токсичність органічних фосфатів.

Особливості застосування.

Слід дотримуватися обережності при призначенні морфіну гідрохлориду пацієнтам з бронхіальною астмою, запальними або обструктивними захворюваннями кишечнику, міастенією, збільшенням простати і вагітним.

Пацієнтам літнього віку або ослабленим пацієнтам, з порушеннями функцій нирок і/або печінки, гіпотензією та схильністю до судом слід застосовувати менші дози морфіну гідрохлориду.

Застосовуючи препарат пацієнтам з порушеннями жовчовивідної системи (також у разі панкреатиту біліарного походження) слід дотримуватися обережності, так як морфіну гідрохлорид може викликати спазми сфінктера Одді та погіршити стан.

Морфіну гідрохлорид слід застосовувати з обережністю також пацієнтам з аритмією, тяжким ступенем легеневого серця, а також з коліками сечовивідних шляхів.

Рифампіцин може зменшити рівень морфіну у плазмі крові. Слід контролювати аналгетичний ефект морфіну і скорегувати дозу морфіну під час та після лікування рифампіцином.

Може виникнути гіпералгезія, при якій подальше збільшення дози морфіну не супроводжується подальшим збільшенням ефекту, особливо при застосуванні високих доз препарату. Може знадобитися зменшення дози морфіну або заміна іншим опіоїдом.

Морфін, як і інші сильнодіючі агоністи опіоїдних рецепторів, може призвести до зловживання і його слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з алкогольною чи лікарською залежністю в анамнезі.

Синдром залежності і абстиненції

Застосування опіоїдних анальгетиків пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Ризик збільшується з тривалістю терапії і застосуванням високих доз лікарського засобу. Симптоми можуть бути зменшені шляхом коригування дози або заміною лікарської форми, або шляхом поступового припинення застосування морфіну. Симптоми см. в розділі «Побічні реакції».

Ризик одночасного використання седативних засобів, таких як бензодіазепіни або аналогічні ліки

Одночасне застосування лікарського засобу Морфін Калцекс і седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або аналогічні ліки, може спричинити седацію, пригнічення дихання, кому і летальний наслідок. Зважаючи на ці ризики, прописувати опіоїди одночасно з цими седативними засобами слід тільки пацієнтам, для яких альтернативне лікування неможливе. Якщо все таки приймається рішення прописати Морфін Калцекс одночасно з седативними засобами, слід застосовувати найменшу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою.

Необхідно уважно стежити за пацієнтами на предмет появи ознак і симптомів пригнічення дихання і седації. Тому настійно рекомендується інформувати пацієнтів, а також осіб, які здійснюють догляд за пацієнтами, щоб вони знали про можливість появи цих симптомів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гострий грудний синдром (ГГС) у пацієнтів із серповидно-клітинною анемією (СКА)

Беручи до уваги можливий взаємозв'язок між ГГС та застосуванням морфіну пацієнтам з СКА, які отримують морфін під час вазооклюзийних кризів, слід проводити ретельний контроль на предмет появи симптомів ГГС.

Надниркова недостатність

Опіоїдні анальгетики можуть призвести до оборотної наднирково-залозної недостатності, що вимагає контролю і замісної терапії глюкокортикоїдами. Симптомами наднирково-залозної недостатності є, наприклад, нудота, блювання, втрата апетиту, втома, слабкість, запаморочення і низький артеріальний тиск.

Зниження рівня статевих гормонів і підвищення рівня пролактину

Тривале застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов'язано зі зниженням рівня статевих гормонів і підвищенням рівня пролактину. Симптомами є зниження лібідо, імпотенція або аменорея.

Діти.

Для лікування кашлю у дітей віком до 1 року морфіну гідрохлорид зазвичай не слід застосовувати.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Морфіну гідрохлорид проникає крізь плацентарний бар’єр, тому його застосування безпосередньо перед пологами може бути небезпечним для новонародженого, викликаючи пригнічення дихання. У морфінозалежних матерів народжуються діти з меншою масою тіла, в цьому випадку також вища смертність новонароджених. Після пологів у новонароджених можливі такі симптоми абстиненції: анормальні рефлекси, підвищений м'язовий тонус, судоми, діарея, посилене потовиділення.

Новонароджених, які народилися від матерів, які у період вагітності або пологів отримували опіоїдні анальгетики, слід спостерігати, оскільки  у них можуть проявлятися ознаки неонатального синдрому відміни (абстиненції). Лікування може включати опіоїдну і симптоматичну терапію.

Морфіну гідрохлорид не можна застосовувати для зменшення родових болів.

Годування груддю. Препарат проникає у грудне молоко (менше 1 % введеної дози), тому його не можна призначати жінкам, які годують дітей груддю. У разі необхідності лікування слід припинити годування груддю.

Фертильність. Дослідження на тваринах показали, що морфін може знижувати фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Морфіну гідрохлорид може несприятливо впливати на увагу та координацію рухів, тому під час терапії не можна керувати транспортними засобами та виконувати роботу, пов'язану з ризиком і для виконання якої необхідна вправність та швидка реакція. Застосування алкоголю посилює вплив морфіну гідрохлориду на ЦНС.

Спосіб застосування та дози.

Застосовують внутрішньовенно, внутрішньом’язово або підшкірно.

Примітка: при набряку вводять тільки внутрішньом'язово.

При повільному внутрішньовенному введенні застосовують ¼-½ відповідної внутрішньом'язової дози. Для розведення застосовують розчини 0,9 % натрію хлориду або 5 % глюкози.

Дорослі

При гострому болю підшкірно або внутрішньом’язово зазвичай вводять 10 мг морфіну гідрохлориду. При необхідності ін'єкцію можна повторити кожні 4‒6 годин.

Для купірування післяопераційного болю підшкірно або внутрішньом’язово вводять 10 мг морфіну гідрохлориду кожні 2‒4 години (за потребою).

При хронічних болях підшкірно або внутрішньом’язово вводять 5‒20 мг кожні 4 години.

При інфаркті міокарда повільно (2 мг/хв) внутрішньовенно вводять 10 мг морфіну гідрохлориду, при необхідності далі застосовують 5‒10 мг.

Для премедикації підшкірно або внутрішньом’язово вводять до 10 мг морфіну гідрохлориду за 60‒90 хвилин до операції.

Максимальна разова доза морфіну гідрохлориду для дорослих становить 20 мг, максимальна добова доза ‒ 50 мг.

Пацієнти літнього віку та ослаблені пацієнти

Пацієнтам літнього віку та ослабленим пацієнтам при інфаркті міокарда вводять ½ дози.

Порушення діяльності печінки та/або нирок

У разі порушення функції нирок (гломерулярна фільтрація <10 мл/хв) дозу необхідно зменшити до ½.

При порушенні функції печінки інтервали між дозами повинні бути в 1,5‒2 рази більшими. При діалізі дозу підбирати не слід.

Припинення терапії

Після раптового припинення застосування опіоїдів можливий розвиток синдрому абстиненції. Тому перед припиненням лікування слід зменшувати дозу поступово.

Діти.

Початкові дози дітям при гострих болях:

-       у віці до 1 місяця доза становить 0,15 мг/кг маси тіла;

-       у віці від 1 до 12 місяців ‒ до 0,2 мг/кг маси тіла;

-       у віці від 1 до 12 років ‒ до 0,2 мг/кг маси тіла.

Надалі дози коригуються залежно від відповідної реакції пацієнта.

Для купірування післяопераційного болю у дітей:

-       у віці до 1 місяця доза становить 0,15 мг/кг маси тіла;

-       у віці від 1 до 12 місяців ‒ до 0,2 мг/кг маси тіла;

-       у віці від 1 до 12 років ‒ до 0,2 мг/кг маси тіла.

Дози коригуються залежно від відповідної реакції пацієнта.

Для премедикації ‒ внутрішньом'язово 0,15 мг/кг маси тіла.

Передозування.

Чутливість до морфіну гідрохлориду індивідуальна. Чутливість підвищена у дітей у віці до 2-х років (пригнічення дихання та збудження) і у пацієнтів літнього віку (пригнічення дихання). Вона може бути знижена у пацієнтів, які регулярно застосовують препарати морфіну або наркотики.

Симптоми.

Симптомами невеликої інтоксикації є ейфорія, сонливість, міоз і уповільнення діяльності кишечника.

Тяжке отруєння характеризується істотним зменшенням частоти дихання, сильно звуженими зіницями та комою. Результатом пригнічення дихання є ціаноз з подальшою гіпоксією тканин, пошкодженням капілярів і шоком.

Іншими симптомами інтоксикації є зниження температури тіла, млявість м'язів, блокада дихальних шляхів через розслаблення язика.

Можлива аспіраційна пневмонія. Дихальна недостатність може призвести до летального наслідку.

У разі симптомів інтоксикації необхідно відрізнити симптоми, викликані вивільненням гістаміну, що характеризуються гіпотензією, тахікардією та еритемою.

Лікування.

Лікування гіпотензії, гіпотермії і пригнічення дихання симптоматичне. Найбільш важливо забезпечити прохідність дихальних шляхів і достатню вентиляцію. При гіпотензії призначають ізотонічний розчин натрію хлориду або інші замінники плазми. При незадовільному ефекті додатково можна ввести дофамін в дозі 5‒15 мкг/кг/хв.

Специфічним антидотом морфіну є налоксон, який швидко зменшує симптоми інтоксикації. Його вводять внутрішньовенно в дозі 0,4‒2 мг, дозу повторюють з інтервалом 2‒3 хвилини до пробудження пацієнта і стабілізації дихання та кашльового рефлексу. У разі інтоксикації морфіном методи виведення препарату (перитонеальний діаліз, гемодіаліз, гемоперфузію) не застосовують.

Побічні реакції.

При застосуванні рекомендованих доз побічні дії спостерігалися у майже 7% пацієнтів. Найбільш часто спостерігаються нудота, блювання (в основному, на початку застосування), запор (3‒4%).

Побічні реакції представлені нижче відповідно до класифікації систем органів, а також за частотою виникнення (MedDRA): дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), з невідомою частотою (не можна визначити за наявними даними).

З боку імунної системи: частота невідома - анафілактоїдні реакції.

З боку психіки: часто ‒ сонливість та розгубленість; з невідомою частотою ‒ галюцинації, дисфорія, занепокоєння, зміни настрою, зменшення статевого потягу або потенції, залежність.

З боку нервової системи: з невідомою частотою ‒ головний біль, запаморочення, алодинія, гіпералгезія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпергідроз.

З боку органів зору: з невідомою частотою ‒ міоз, подвоєння в очах.

Порушення функції серця: з невідомою частотою ‒ брадикардія, тахікардія, тріпотіння серця.

З боку судинної системи: нечасто ‒ гіпотензія; з невідомою частотою ‒ почервоніння обличчя, постуральна гіпотензія.

Порушення дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: з невідомою частотою – пригнічення дихання, бронхоконстрикція. Великі дози можуть викликати виражене пригнічення дихання. У пацієнтів з астмою морфіну гідрохлорид може викликати бронхоспазм.

З боку кишково-шлункового тракту: часто – відчуття сухості у роті, нудота, блювання, запор.

Порушення печінки та/або жовчовивідної системи: з невідомою частотою ‒ спазми жовчовивідних шляхів.

З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко ‒ анафілактичний шок; з невідомою частотою – шкірний свербіж, висип, кропивниця, контактний дерматит.

Порушення скелетно-мʼязової та з’єднувальної тканини: нечасто ‒ м’язова ригідність (особливо при застосуванні великих доз); з невідомою частотою ‒ судоми (особливо у дітей).

З боку нирок та сечовивідних шляхів: з невідомою частотою ‒ порушення сечовипускання, спазм сечовивідних шляхів.

Загальні порушення та реакції у місці введення: з невідомою частотою – посилене потовиділення, гіпотермія; синдром відміни ліків (абстиненції).

Лікарська залежність і синдром відміни (абстиненції).

Застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов'язано з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Абстинентний синдром може бути спричинений різким припиненням застосування опіоїдів або введенням опіоїдних антагоністів, або іноді може виникнути між застосуванням доз. Інформацію про лікування см. у розділі «Особливості застосування». Психологічними симптомами відміни є: ломота в тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарея, коліки у черевній порожнині, нудота, грипоподібні симптоми, тахікардія і мідріаз. Психологічнимиі симптомами можуть бути дисфоричний настрій, тривожність і дратівливість. У разі медикаментозної залежності часто виникає «тяга до ліків».

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Солі морфіну випадають в осад у лужному середовищі.

Морфіну гідрохлорид несумісний із амінофіліном, гепарином, тіопенталом, пептобарбіталом, фенобарбіталом та метарамінолом, тому їх не можна змішувати в одному шприці (застосовувати у суміші).

Упаковка.

По 1 мл в ампулі із безкольорового скла І гідролітичного класу з лінією або крапкою розламу та маркувальними кільцями.

По 5 ампул в контурній чарунковій упаковці (піддоні) із полівінілхлоридної плівки.

По 1, 2 або 20 контурних чарункових упаковок (піддонів) в пачці із картону з контролем першого відкриття у вигляді самоклеючого стікеру на кожній частині пачки, що відкривається.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Виробник, який відповідає за випуск серії:

АТ «Калцекс». 

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.

Заявник.

АТ «Калцекс». 

Місцезнаходження заявника.

Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.